Популярне

Гріхи матері покутує донька

Сергій і Наталка закохалися одне в одного ще у восьмому класі. На день св.. Валентина, Сергій подарував їй маленького персня, сказавши: «Якщо ти його приймеш, то будеш моєю навіки». Ці слова зворушили серце шкільної красуні і вона віддала його в руки, непримітного тоді, невисокого але загадкового хлопця... 

З тих пір вони і разом. Згодом вони вступили до одного вузу, проте на різні спеціальності. Здобувши освіту, вирішили обвінчатися, бо розуміли, що дальше тягнути вже не можна. Хоча, як говорили їхні батьки, вони давно вже були одружені, мовляв десь із десятого класу поводились як чоловік і жінка.

Весілля було прекрасним, чарівна наречена, закоханий та статечний наречений, рідні, друзі… Сталося це десь наприкінці весільного торжества – до молодих підійшла якась бабця, обійняло обох і сказала, радійте, поки маєте з чого і пішла. Ці слова насторожили Наталку, засмутили Сергія, та ще й згодом вони довідалися, що це було ніким не запрошена гостя і ніхто не міг сказати звідки вона взялася.

З тих пір пройшло майже п’ять років. Наталка з Сергієм якраз чекали на свого первістка. В ніч перед родами жінці приснився сон. Сниться їй, що вона стоїть на високому пагорбі, навкруги пустка, вона кличе рідних, кличе коханого, батьків, але нікого немає, їй страшно і самотньо, в ту мить появляється та старенька жінка з весілля і каже: «Наталочко, ти нічого з цим не поробиш, доля в тебе така. Твоя мати зробила забагато нещастя, щоб ти була щасливою»… Наталка прокинулася від сліз та крику. Її тіло тремтіло, думки плутались, вона і слова не могла вимовити. Переляканий Сергій не знав що робити. Десь через годину в Наталки почались перейми. Вони були настільки стрімкі та болючі, що жінка знепритомніла, так її і забрала швидка…

Сергій сидів в напівтемному коридорі приймального відділення. На серці було важко, руки тремтіли, чоловік відчував, що щось пішло не так, щось трапилось. Через три години до нього вийшов лікар, він співчутливо подивився в очі чоловіка: «Вибачте, ми зробили все, що змогли, але дитина народилась мертвою. Не розумію, як це могло трапитись, адже ваша дружина ще вчора приходила до мене на огляд і все було добре, не розумію, вибачте». Він співчутливо поплескав чоловіка по плечі і вийшов. Що в цей момент відчував Сергій не можливо описати, це той момент, коли ти не усвідомлюєш що з тобою, де ти, навіть хто ти. Він був злий на себе, на жінку, на світ, навіть на самого Бога. Він впав навколішки і почав голосно ридати, потім той плач перейшов у рев дикого звіра. Забрали його звідти санітари але вже психіатричного відділення. В нього, як згодом виявилося, стався сильний емоційний збій, котрий призвів до нервового зриву. Коли виписали Наталку з пологового, Сергій лежав в лікарні, коли Наталка одна-однісінька ховала свого первістка, Сергій лежав в лікарні, кожного разу, коли жінка хотіла його навідати, він відмовлявся, він не хотів її бачити.

Десь через місяць після тих страшних подій, коли всі почали помаленьку оговтуватись, Наталка згадала той страшний сон. Згадала слова старенької жінки про свою маму і про якесь зло, яке вона робила. Тоді Наталка прийшла з цим до матері. Та почувши цю історію мати неначе зкамяніла. «Я не розумію про що ти!» - придавлено вигукнула вона. «Мамо, моє життя йде нанівець, якщо я розплачуюсь за якісь твої гріхи – скажи, може можна щось зробити!», Наталка впала перед матір’ю навколішки і благала. Їхню розмову чула, та й бачила, бабця Мотря. Жінка не витримала і вийшла з напіввідчинених дверей. «Ірино, доню,- звернулася вона до мами Наталки, - не муч себе і її. Я тобі ще тоді казала, що твої діти будуть відповідати за твої гріхи! Розкажи доньці за що вона так мучиться!». Пані Ірина побіліла, очі стали мутними та темними. «Колись я була іншою. Я була веселою, красивою але водночас нетямущою, безвідповідальною, навіть… розпусною. До того, як я одружилася з твоїм батьком, в мене було декілька інтрижок. Від кожного з тих чоловіків я мала по дитині. Першу, я втопила в річці, другу підкинула під двері монастиря а третя… вже народилася мертвою. Я не знаю як я маю спокутувати мої гріхи. Я їздила по всіх церквах, сповідалася у багатьох священників, я молила Бога, щоб він наслав біду на мене, щоб це ніяк не зачепило тебе…» Мати ще довго щось розповідала, вона плакала хрестилася, проте Наталка на це не реагувала. Вона чула слова старенької жінки «… це твоя доля, ти нічого вже не зміниш…».

Наталка вийшла з хати, неначе в тумані подалася до найближчого монастиря. Впала долілиць перед порогом і почала сильно молитися, вона молилася так, як ніколи в житті, її серце поволі наповнювалось надією, вона благала Бога не за себе, вона благала Бога, щоб він змінив свій гнів на милість, щоб її сім’я жила щасливо, щоб її Сергій, коханий чоловік забув про все і жив! Натомість Наталка поклялася, що все життя присвятить служінню Богу і залишиться в цьому монастирі…

З тих пір пройшло десять років. Наталка живе в монастирі, Сергій одружився і має вже первістка, а мати, мати – Бог їй суддя. Чомусь наше життя так складається, що за помилки батьків розплачуються ні в чому не винні діти.

Зоряна Деркач
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією