Популярне

«То мій араб!»

Я ніколи не була прихильницею шлюбів з іноземцями. Пригадую, коли ще була наївною першокурсницею, дівчата у гуртожитку із захопленням переповідали, як комусь пощастило «підчепити» якогось чи то негра чи то араба. Подейкували, що люди не бідні, подарунки дарують гарні. Тому були дівчата, що зустрічалися «на два фронти»….

Бувало, що і зі мною на вулиці намагалися познайомитися темношкірі хлопці, та якісь острах не давав мені навіть говорити з ними. Інша справа – Інтернет.

От якось кинув мені заявку в друзі араб по імені Амін. Темношкірий, правда, але високий і стрункий. Ще й в окулярах! А це для мене завжди було ознакою інтелігентності. От мене потягнуло на пригоди, і я почала активну переписку з іноземцем. Мовного бар’єру навіть не було відчутно. Амін виявився щедрим на компліменти і гарні слова.

- Ну і що, що чорний, подумаєш? – жартувала я. - Лікар майбутній стоматолог… До того ж з іншої країни.

Хоча, якщо чесно, ніяких серйозних планів навіть на думці не мала. Хвалитися я не дуже полюбляю, але деколи хочеться «повипендрюватися» перед подружками.

Тільки-но приїхала в Тернопіль, одразу вирішила поділитися з сусідкою по кімнаті в гуртожитку новиною про заморського «принца». - Ну, може заміж вийду за араба скоро, за кордон поїду! – щебетала я. - Та ти фотку показуй, що ти нам тут розказуєш? Як не як, а «фейс» тоже має значення,- з явно не дуже приємними нотками в голосі відповіла  Уляна.

- Зараз, - мовила я і простягнула монітор ноутбука з фотографією іноземця.

- То мій араб, - ледь не скрикнула  Уляна.

- Як? – не могла нічого второпати я. - Та ж він мені пише, он вчора на побачення запросив. Ой, а скільки компліментів! Писав мені «красівая», і ще якось там…

- І мені так само. Видно «репертуар» однаковий, - сміялася Уляна. – Тільки побачення в мене то на четвер, писав, що навчання, ще якісь «справи»… А я то подумала, воно мені треба? Та й, знаєш, страшно мені з ними зв’язуватися, тими арабами… Хтозна чим то може все закінчитися. А то бачу, хлопець кмітливий, зрозумів, що краще на двох одразу «полювати»… Не знав тільки, що ми разом живемо.

Потім ми з подругою по черзі «відшивали» іноземця. На побачення не ходили ні я, ні Уляна. Видно, він знайшов собі заміну дуже швидко…

Відтоді минуло вже чимало часу. Сьогодні з Уляною часто згадуємо історію про заморського «принца» і сміємося від душі.

Анастасія Кралька
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією