Популярне

Друга світова: війна у спогадах очевидців

         Війна нагадує про себе і через 70 років. З-під фундаментів старих будинків неозброєним оком можна побачити стіни, продірявлені кулями. Рани, які місту завдала війна, болять і досі. Хоча і було це давно, і події тих часів загубилися у часі. Виросло не одне покоління, яке воєнне лихоліття бачили хіба що у фільмах чи на світлинах. Та поруч з нами живуть ті, чиє дитинство пройшло під знаком війни. Вони в деталях пам’ятають кожну мить, пережиту в той страшний час. Попри всі небезпеки і перебуте пекло вони вижили, щоб розповісти про все нам.


 

        Коли Тернопіль бомбардували, із мирного населення у ньому залишилися переважно жінки, діти, літні люди. Ті, кому не пощастило втекти із оточеного міста, ховалися у підвалах, або як тоді називали – пивницях, які були практично під кожним будинком. Від звуків потужних вибухів на деякий час втрачали слух. Запасів їжі поки вистачало: під будинками разом із людьми жили домашні тварини. Також залишилися ще запаси городини. Вода – те чого насправді бракувало. Вночі, коли всі спали, діти, ризикуючи потрапити під обстріл чи підірватися на мінах, бігали до міських криниць. Чимало назад вже не поверталися.
       Корінна жителька Тернополя Ірина Максимів згадує: коли розпочалася війна, їй було 12 років. Тоді виїхало чимало відомих людей. Решта городян продовжувала жити звичним життям. Їхній будинок розташовувався на вулиці Нижній Подільській (тепер – Живова). Коли у 1939 році у місто в’їжджали радянські танки, дітлахи вибігали їм назустріч.
       Гітлерівці готувалися до оборонних боїв. Кімнати практично в усіх міських будинках заповнили мішками з піском. Тут розташувались німецькі снайпери. Третій бій, за словами жінки, був найстрашнішим. Ірина Максимів порівнює його зі знищенням біблійних міст Содому і Гоморри. Чорне від диму і пороху повітря, безперервні вибухи, немов справжнє пекло... Такими були останні бої, які тривали близько двох тижнів.
Батько пані Ірини Онуфрій добре володів німецькою мовою, оскільки довгий час жив закордоном. Перед війною йому довелося працювати шахтарем у Німеччині. Німецький військовий штаб розташували у старому замку, на місці, де зараз готель «Тернопіль». Поблизу стояла військова машина із пересувною радіостанцією. Повідомлення, яке почула одного дня, Ірина Максимів запам’ятала на все життя. Завдяки знанням німецької мови, які передав їй батько, вона зрозуміла, про що ішлося. Із гучномовця лунав голос Гітлера, який наказував тримати оборону Тернополя до кінця.
Постріли не стихали ні вдень, ні вночі. Кулі й осколки від вибухів пробивали шибки на вікнах. Одна навіть влучила у маленьку фарфорову вазу в кімнті пані Ірини, і, відбившись, залишила вибоїну. Це стало останньою краплею і родина з двома дітьми вирішила перебратися до пивниць. Ішли вночі, чулися постріли, свистіли кулі. Тоді дивом залишилися живими.
 Їм вдалося проникнути до підвалів старого замку, де жили майже рік. Німці в цей час розпочали масштабну кампанію із винищення єврейського населення, яке становило третину кількості усіх жителів Тернополя. Були створені гетто, звідки ув’язнених щодня гнали на роботу. Вони працювали, як раби: копали траншеї, окопи. Фашисти проводили масштабні розстріли євреїв. Ризикуючи життям, родина Максимівих переховувала дві єврейські сім’ї.
Щоб прогодувати три сім’ї, родина тримала у підвалі живність. Там і готували їжу. Допомагали і пораненим солдатам. Милосердя і співчуття до знедолених переважили над страхом і непевністю. Чоловікові пані Ірини пану Ярославу під час воєнних дій у Тернополі вдалося втекти з міста. Родина переховувалася у прилеглих селах, де було більш спокійно.
            Краєзнавець Тарас Циклиняк зібрав чимало свідчень очевидців, які ще пам’ятають воєнні події. Раділи від того, що лихоліття закінчились,  водночас із жахом дивилися на зруйнований Тернопіль. Місто, архітектура якого нагадувала Львівську, перетворилося на згарище.
           Ще більшими були людські жертви. Із 26-ти тисячного населення Тернополя в вижила лише його третина. Тисячі поранених і вбитих солдат, про кількість яких і досі сперечаються історики. Бої за Тернопіль за жорстокістю військові дослідники порівнюють із боями у Сталінграді. Вони увійшли до військових підручників, як зразок однієї з  тактик ведення штурмових боїв. Чи оправданими були такі жертви – запитання і досі без відповіді.
         16 квітня 1944 року у Тернополі святкували Великдень. За містом іще тривали останні бої. А тернополяни все ще боялися виходити зі своїх сховок. Згодом буде довге відновлення, друге народження. Тривале і болісне. На місці боїв тепер – нові будинки, вулиці. Про подвиг відважних воїнів тепер розповідають обеліски.
           А зболену душу Ірини Онуфріївни гріє пам’ять. Про єврейські сім’ї, яким вдалося  врятувалися завдяки її батькові. Про поранених солдатів, яких давно вже немає в живих. З гордістю зберігає медаль і грамоту, на яких викарбувані слова івритом «Яд вашем» або «Праведник миру» - нагорода за врятовані життя. Береже жінка, як пам’ять, і ту маленьку надщерблену фарфорову вазу. Застигли у часі спогади,  бо здаєтся жінці, що це все було зовсім нещодавно. І тільки годинник, якому понад 70 років, досі нагадує: час іде…

Лілія Лобур
Всі статті автора

Суспільство

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією